І срібло, й золото глибоко під землею

в сирій, холодній млі довбали ми для вас,

і що ви нам дали з культурністю своєю, –

не побажаю я і ворогу в злий час.

Красуням вашим ми брильянти здобували,

і сестри шили їм убрання на бали,

а потім, по ночах, у вікна заглядали,

де в звуках вальса ви крутились і пливли

Вас змалку, як квіток, кохали і рядили,

ви звикли від життя усе без бою брать.

За наші гроші вас панами бути вчили –

кайдани золоті душі своїй кувать.

А ми?.. Ми вчилися лиш матюків на шахтах,

і водкою свій сум в получку заливать,

та долі по світу шукати,

а сестри – тіло продавать.

І піп з хрестом в руці давав нам ніж у руки

і за об`їдки з панського стола

на брата брата слав під молитовні звуки,

й морями наша кров в сліпій борні текла.

А бог на небі спав. Мовчали темні далі.

В безодню падали, як олово, віки.

Ми на хрестах своїх пророків розпинали

і в болотяних снах плели п`явкам вінки

Але настали дні! Спливла з очей полуда,

і ми побачили, де ворог і де брат,

і вибили огонь відплати наші груди

в жадані дні Червоних Свят

Лакеї зла і тьми! Уже Комуни дзвони

погребний реквієм для вас гудуть, гудуть,

і падають, як дощ, двірці, корони, трони,

в прокляттях боротьби на сполох гулко б`ють

Вже небо обняли всесвітнії пожари,

і там, де ми пройдем, лиш порох шелестить.

На голови катів ми сиплемо удари –

і мозок на стінах, як холодець, тремтить.

Ми йдем вам відплатить за сльози, кров, за муки,

що бідний люд віки тернистим шляхом лив.

За це ми душим вас, ламаєм ноги, руки

і топимо в крові наш нескінченний гнів.

А в полі – сонце, май... Гудуть червоні дзвони,

в полях і городах останній бій кипить.

І падають, як дощ, двірці, корони, трони,

То ми йдемо... Тремтіть і ждіть!

Вперше надруковано 20 травня 1920 р. в газеті «Одеський комуніст», за підписом «Сумний».